Пташка, яка навчила мене радіти

Веселі це істоти, хвилясті папужки. Навіть одна така пташка приносить в дім радість. Сидить собі на жердинці й цвірінькає або заграє зі своїм зображенням у дзеркалі, або дзвонить в дзвіночок, або виробляє дивні трюки у клітці, щоби Ви випустили її політати. А коли випускаєте – гризе стіну, какає на папір, який Ви саме в цей момент завантажили в принтер; сідає Вам на голову і муркоче щось дуже ніжне, або ж приземляється прямо в тарілку, щоб скуштувати, що Ви їсте. Може й не завжди весело, але нудьгувати точно не доведеться. Це – одна папужка. А уявіть собі, коли їх п’ятеро!
Уявили? Тепер Ви приблизно знаєте, що робилося у мене вдома, коли я займалася розведенням хвилястих папуг. Жовта мама, блакитний тато і троє фіолетових донечок вітали мене щоранку голосним криком. Адже це одна папужка щебече. А коли всі п’ятеро просинаються зі сходом сонця в зачинених клітках, вони просто вимагають, щоби їх випустили на волю.
Звичайно, кожна з пташок мала свій індивідуальний характер. Але одна з них відрізнялася від інших ще й фізично. Її звали Чижинка. Вона була третім малятком моєї парочки і першим пташеням, яке вижило. Справа в тому, що це був мій перший досвід розведення хвилястих папуг, і дечого я не знала. Наприклад того, що коли вилуплюються малята, пташки потребують спеціального харчування, збагаченого кальцієм. Особливо на другому тижні життя, коли в них починає рости пір’я. Через цю мою помилку загинуло двоє старших пташенят, а третя, Чижинка, залишилась інвалідом. У неї викривилися лапки, і вона не могла на них ставати.
Я дуже картала себе за це і хотіла дати пораненій пташці якнайбільше турботи: відсадила її в окрему клітку, їжу і питво поставила на дно, а не зачепила за прутики, як іншим. Але папужка сприйняла це, як образу. Вона ні за що не хотіла змирятися з думкою, що чимось відрізняється від своїх родичів.
Чижинка навчилася літати і приземлятися на живіт. Вона умудрялася їсти з кормушки, зачепленої за прутики і ніколи не спала на дні клітки, а лише на жердинці. Мало того, ця пташка вміла навіть таке, що іншим папужкам не спало би навіть на думку! Вона хапалася лапками за прищепки, на які вішають фіранки, і довго висіла вниз головою, весело наспівуючи. Але найголовніше те, що Чижинка ніколи не бувала сумною. Я ж на цей час постійно боролася з депресіями. Але одного разу я подивилася на свою покалічену пташку і подумала: «Яка ж я нерозумна! Ця малесенька істота, що поміщається у мене на долоні, має в тисячу разів більше причин сумувати. Але в стільки ж разів вона сильніша за мене, тому що, незважаючи на своє каліцтво, радіє кожній секунді життя!»
На жаль, ця маленька пустунка прожила недовго. Загинула вона також трагічно. Коли пташка стала дорослою, вона також захотіла мати гніздо. Оскільки свого в неї не було, вона залазила в гніздо своєї мами. Проте матуся вже забула, що Чижинка її донечка, й сприймала її просто як суперницю. Одного разу, коли мене не було вдома, птахи побилися, й Чижинка загинула. Я була ошелешена, коли знайшла її з розбитою головою. Не знаю, чому це все сталося саме так. Можливо, ця подія повинна була підготувати мене до чогось. Я дуже сумувала, та й зараз мені прикро про це згадувати. Але урок, який я отримала від Чижинки, пам’ятаю до сьогодні. Вона була лише папужкою, але раділа попри всі негаразди, вона вміла жити! Отже, я також звільнилася від депресій, завела сім’ю та знайшла мету в житті. Я також радію попри всі негаразди й насолоджуюсь життям, поки воно в мене є.

Пташка, яка навчила мене радітиПоэзия

Пташка, яка навчила мене радіти

Пташка, яка навчила мене радіти
Поэзия